Церква Святої Великомучениці Варвари

Перейти до вмісту

Головне меню:


       ВХІД ГОСПОДНІЙ В ЄРУСАЛИМ

       Сьогодні Свята Православна Церква святкує урочистий вхід Ісуса Христа до Єрусалиму.
Сталося це напередодні хресних терпінь Спасителя. Проте народ і апостоли все ще сподівалися, що їхній Учитель – це Той Месія, який відновить земне царство єврейському народові. Але Ісус Христос у своєму вченню не проповідував про царство земне, а навчав про Царство Небесне, яке : «не від світу цього» (Ів. 18,36), що воно “в середині вас є” (Лк. 17,21), і заключається те царство в “праведності і мирі і радості у Святому Дусі” (Рим. 14,17).
       Вся подія свята Входу Господнього до Єрусалиму сповнена невимовною радістю з одного боку, а з іншого скорботним передчуттям скорих терпінь Христових. У свідченнях всіх євангелістів ми бачимо, що радість людей, які зустрічали Спасителя перед воротами міста, була вельми великою. Хтось бачив у Ньому великого Пророка, хтось Учителя слова Божого, хтось царя майбутнього земного царства Ізраїлевого. Звістка про воскресіння Лазаря, який чотири дні вже лежав у гробі, вселяла в людські душі надію, що Він є дійсно Посланець з небес, бо такого чуда раніше ніколи ніхто із людей не чинив.
       Проте Христос не поділяв радості людської, Він не радів і не був сповнений втіхи за людей, які прославляли Його. Бо Він знав, що вони зрадливі у своїх почуттях, і за декілька днів докорінно змінять свою думку і будуть звинувачувати Його перед римським правителем Пілатом, щоб той віддав Христа на хресну смерть.
       Народ, що зібрався на свято Пасхи в Єрусалимі, вийшов на зустріч до Христа, як до царя Ізраїлевого, з пальмовим віттям в руках, і викликував: “Осанна! Благословенний, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!” Мабуть кожен земний цар зрадів би такій пошані від людей, але Царство Господнє будувалося не на землі, а на небесах.
       Коли Господь наблизився до міста і побачив його, то заплакав за ним і промовив: “О, як би й ти хоч цього дня пізнало, що потрібно для миру тобі!” Чому ж заплакали очі Христові, чому Він не радів, адже люди вітали і возвеличували Його? Звичайно ж, тому, що Христос знав і бачив, що люд Єрусалиму, бачив у Христі лише земного царя, а не Сина Божого, не Месію – Спасителя світу. Ці люди, що стояли з пальмовим віттям навколо свого Учителя, вигукуючи “Осанна!”, навіть не задумувалися над тим, що безупинно повторював Христос: “Милості хочу, а не жертви!” (Мф. 12,7).
       Тому і лилися сльози із святих очей Спасителя. Бо він знав, що мине лише декілька днів – і багато хто із цих людей будуть кричати перед Пілатом: “Розіпни Його, розіпни!” (Мк. 15,13-14). І вже не згадають вони, скільки їхніх дітей уздоровив Ісус, скількох людей звільнив від тенет злих духів, скільки людських душ навернув на шлях істинний, скільки гріхів простив невдячним чадам Своїм.
 
Назад до вмісту | Назад до головного меню