Про Святу Великомученицю Варвару - Церква Святої Великомучениці Варвари

Одного разу, коли Діоскор знаходився в тривалій подорожі, Варвара познайомилася з місцевими християнками, які розповіли їй про Триєдиного Бога, про невимовне Божество Ісуса Христа, про Його втілення від Пречистої Діви і про Його вільне страждання і Воскресіння. Сталося так, що в той час в Іліополі проїздом з Олександрії перебував священик, який прийняв вигляд купця. Дізнавшись про нього, Варвара запросила пресвітера до себе і просила здійснити над нею Таїнство Хрещення. Священик виклав їй основи святої віри і потім хрестив в ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Освічена благодаттю Хрещення, Варвара ще з більшою любов'ю звернулася до Бога. Вона обіцяла присвятити Йому все своє життя.   

За час відсутності Діоскора при його будинку велося будівництво кам'яної вежі, де робітники за наказом господаря мали намір спорудити два вікна з південної сторони. Але Варвара, зайшовши одного разу подивитися будівництво, впросила їх зробити третє вікно - під образ Троічного Світу (ікос 3). Коли ж повернувся батько, то він зажадав у дочки звіту про зроблене, «Три краще ніж два, - говорила Варвара, - бо у неприступного, невимовного Світла, Троічного, Три Вікна (Іпостасі або Особи)». Почувши від Варвари християнські віро-учительні настанови, Діоскор розлютився. Він кинувся на неї з оголеним мечем, але Варвара встигла вибігти з будинку (ікос 4). Вона сховалася в гірській щілині, яка дивовижним чином розступилася перед нею.

До вечора Діоскор за вказівкою одного пастуха все ж знайшов Варвару і з побоями притягнув мученицю в будинок (ікос 5).
На ранок він відвів Варвару до міського правителя і сказав: «Я відмовляюся від неї, тому що вона відкидає богів моїх, і якщо не звернеться до них знову, то не буде мені дочкою. Муч її, державний правитель, як буде завгодно твоїй волі».

Довго умовляв градоначальник Варвару не відступати від древніх батьківських законів і не противитися волі батька. Але свята мудрою промовою таврувала омани ідолопоклонників і сповідала Ісуса Христа Богом. Тоді її почали сильно бити воловими жилами, і після цього розтирати глибокі рани жорсткою волосяницею.
  
В кінці дня Варвару відвели до темниці. Вночі, коли її розум був зайнятий молитвою, їй з'явився Господь і сказав: «Дерзай, наречена Моя, і не бійся, бо Я з тобою. Я дивлюся на подвиг твій і полегшую твої хвороби.  Перетерпи до кінця, щоб незабаром насолодитися вічними благами в Царстві Моїм».

Наступного дня всі були здивовані, побачивши Варвару, - на її тілі не залишилося ніяких слідів недавніх катувань (ікос 6). Побачивши таке диво, одна християнка, на ім'я Іуліанія, відкрито визнала свою віру і оголосила бажання постраждати за Христа (кондак 8).

Обох мучениць почали водити оголеними по місту, а потім повісили на дереві і довго катували (кондак 9). Їхні тіла терзали гаками, палили свічками, били по голові молотком (ікос 7). Від таких тортур неможливо було залишитися людині живим, якби мучениць не зміцнювала сила Божа.

Залишаючись вірними Христу, за наказом правителя, мучениці були обезголовлені. Святу Варвару стратив сам Діоскор (ікос 10).
Але безжального батька незабаром вразила блискавка, перетворивши його тіло в попіл.

         Мощі святої великомучениці Варвари в VI столітті були перенесені до Константинополя, а в XII столітті дочка візантійського імператора Олексія Комніна (1081-1118 рр..), Княжна Варвара, одружуючись з російським князем Михайлом Ізяславичем, привезла їх з собою до Києва, де вони знаходяться і тепер - в кафедральному соборі святого князя Володимира.